Язычество (украинский язык)

Ессе на тему: «ЯЗИЧНИЦТВО ЯК СВІДОМИЙ ВИБІР»
1. Від народження усі ми маємо заздалегідь вирішене питання релігійних переконань. Новонароджена дитина з перших днів свого життя перебуває у оточенні «одновірців», тобто за неї вже все вирішило оточення. Але, дорослішаючи та набуваючи нових знань і досвіду, зокрема і стосовно інших релігійних вірувань, людина може переосмислити своє ставлення до релігії батьків і сім’ї. Віднайти більш близьку та привабливу релігійну течію, підходящу для себе, згідно власних переконань та  принципів. 
Здавалося б християнство одна з найпоширеніших релігій світу (включаючи всі його напрямки: католицизм, православ’я, протестантизм та інші), і одна з найпопулярніших в Україні, але і серед українців простежується певна тенденція до зміни своїх релігійних вподобань. В останні роки дедалі частіше зустрічається інформація (як у пресі так і у мережі Інтернет) про відродження язичницьких вірувань. Створюються громади, що віддають перевагу давнім богам.
2. Досить незвично, що люди які до свідомого віку  виховувалися під впливом християнських вірувань обирають древній релігійний культ.
В чому ж причина подібних вподобань, і чому ж такою привабливою стає старовинна релігія? Напевно, причини такого звернення до стародавніх традицій слід вбачати у досить тісному зв´язку старого і нового. Язичництва і християнства, та у прагненні людей мати вибір - кому і чому поклонятись. Звичайно ж, не можна нене враховувати і своєрідну моду. Адже так популярно у останні роки вирізнятися серед інших – «звичайних» людей. Чи то одягом, чи то зовнішністю, так і віросповіданням. Адже не мало зараз і релігійних сект, і язичницьких та навіть магічних культів. Де люди знаходять однодумців, і всерйоз або граючи «на публіку» проникаються ідеями своєї групи чи громади, та сповідують певний (іноді цілком надуманий) культ.
Та звісно ж, було б надто просто списати  захоплення язичництвом на віяння часу та моди, адже релігійні переконання не формуються в одну мить, і   питання вибору релігії варто розглядати починаючи із найдавніших часів.
3. До дослідження цієї теми прямо чи опосередковано вдавалися і етнографи і письменники. Тому що тема стародавніх вірувань має і художній і містичний зміст. Письменники використовують романтизовані образи божеств та демонів для своїх творів, а дослідники-вчені – спираються на особливості народних обрядів та вірувань проводячи паралелі стосовно особливостей менталітету Українців, та ролі релігії у їх житті та побуті.
Посилання на тему взаємозв’язку сил демонічних, та релігійних вірувань бачимо у творах М. Гоголя («Вій»). Вивчення та обґрунтування вірувань зустрічаємо у  роботах дослідників. Таких як наприклад Галина Лозко, що присвятила темі стародавньої віри багато творів («Правослов» 1995 р., «Коло Свароже» 2004 р., та ін.), та Володимир Шаян в його роботі «Віра предків наших» 1987 року .
4. Будучи українцем не можливо не стикатися зі звичаями та обрядами свого народу, що в своїй основі так чи інакше мають прадавні корені.
За вірою наших предків, небо – це місце, де живуть боги, палата Божа, а зорі – то вікна, в котрі вони виглядають і дивляться на світ, та на людей. Давні слов´яни взагалі поклонялися небу, і молилися до нього. Тому що бачили, що саме з неба йде дощ,  світить сонце. Це містичне місце, де все добре, де живуть боги. Є старовинне прислів’я: «Батьки раді своїй дитині й неба прихилити», що наочно характеризує обожнювання неба, як місця що є найвищою і найкращою винагородою для людини.
Основою духовності буд-якого народу є його світоглядні уявлення, що і проявляються через вірування і повір’я.
На даний момент можна виділити три основні шари світогляду: демонологічний, міфологічний і християнський. Демонологічний пов’язаний із персоніфікацією різних природних явищ, і певних предметів оточуючого світу  яким люди приписували демонічні властивості. І, як не дивно, демонологічний аспект в даний час набуває найбільшої життєздатності. З ним тісно пов’язаний другий напрямок – міфологічний, який містить у собі обожнювання природних стихій, і надання їм образів богів. А система уявлень про богів – міфологія, вже формує ієрархічність, в якій виділяться основні і другорядні божества. З приходом же християнської релігії можна простежити як абсолютизуються нею ці ієрархічні принципи, разом з тим  максимально пристосовуючи стару світоглядну систему під свої потреби, оскільки зруйнувати її так і не вдалося. Надто глибоко укорінені стародавні вірування у свідомості українців. В результаті протиборства (а подекуди симбіозу) ідей вийшло так, що людина і донині несвідомо сповідує всі три віри, і, як наслідок,  дехто цілком свідомо обирає прадавній культ божеств. Бо навіть ті, хто чітко усвідомлює себе приналежним до християнської віри, все одно часто паралельно вірить і у русалок, вампірів (яких слов’яни кличуть упирями), а від стареньких бабусь можна почути розповіді про живих мерців, відьом, привидів, лісовика що мешкає у темному лісі, домовика що є у кожному домі. І при цьому бабуся буде хреститися, та не сумніватися в своїй християнській вірі. 
І в цьому нема нічого дивного, тому що в основі будь-якої сучасної релігії лежить величезний шар архаїчних уявлень.
 Як в давнину, так і до наших днів в Україні  релігія сучасна (християнство) та релігія давня переплітаються у середовищі свят та символіки. Той же різдвяний дідух – символ, що залишився нам від давніх предків (уособлював добробут, багатство та повагу до духів предків), чи Коляда – що також прийшла з дохристиянських часів (богиня неба, та мати сонця) в наш час стали символами Різдва, що є великим християнським святом.   Можна розглядати релігійні вподобання і з точки зору їх простоти та близькості до людини. Наприклад для християнської віри характерні більш жорсткі правила та умовності.  Велика кількість обмежень, засторог та заборон. На тлі чого язичницькі боги виглядають більш лояльними до слабкостей простої людини, тобто ніби більш людяними. Та і  враховуючи язичницький пантеон божеств, кожен може звертатись до свого заступника та оборонця. Не до одного єдиного суворого Бога, а до окремого божества, що виконує тільки ту чи іншу функцію. Як то бог-покровитель урожаю, дощу,  вітру тощо. Звертаючись до такого «галузевого» божества людина точно впевнена до кого звернені її молитви, кому і чому вона приносить жертву (пожертви божествам є розповсюдженою і обов’язковою практикою у язичницьких культах). Та і загалом для звичайної людини простіше зрозуміти заборону конкретну (як то не ходити до лісу в певні дні, чи не вживати в їжу м’ясо деяких тварин), ніж дотримуватись суворо   задекларованих християнських принципів, серед яких найпростіші це заповіді, але в той же час окрім них існує велика кількість обмежень.   До того ж, в язичницьких віруваннях «божків» могло мати навіть окреме селище, так би мовити свій власний оборонець та захисник.
 Звісно, така близькість до народу робить не аби якою привабливою язичницьку релігію. І не дивно, що її наслідувати починають молоді люди, що народилися у вік високих технологій. Справа в тім, що рано чи пізно майже кожен прагнув до тиші і спокою. Чи не тому так подобається нам відпочивати у лісі чи біля річки? Де немає шуму та гамірного натовпу великих міст. А для деяких людей єднання з природою стає свідомим вибором. Іноді першим кроком є навернення до прадавніх вірувань.  Молоді люди, та цілі сім’ї переїжджають до далеких сіл, де навіть інколи і світла немає, не те що інших благ цивілізації. І це стає поштовхом до звернення  до духів предків, давніх божеств. Адже коли ти сам-на сам залишаєшся з землею, і допомоги чекати нізвідкіль, ти прагнеш знайти покровителя, до якого можна звернутися зі своїми проханнями, проблемами. І старі боги стають у нагоді. Бо що може бути простішим, ніж звернутися з проханнями гарного врожаю до Дажбога, чи прохати рясного дощу навесні у небесного громовержця Перуна. Та і життя на відстані від урбанізованого світу приваблює все більше, життя де немає шаленого ритму великого міста з його шумом та забрудненим повітрям.
Варто зазначити, що язичницька віра навіть після прийняття християнства не була втрачена повністю. Свідченням цього є збіги у датах святкування деяких свят давніх слов’ян та християн. Наприклад  одне з найколоритніших та найцікавіших свят літа - Купайла, що збігається за датою святкування з днем святкування народження Івана Хрестителя, християнського святого.  Такі збіги не можуть бути випадковими. Певно, тому що люди не могли так просто відмовитися від прадавньої віри, вони і пристосовували  дні святкування під нову віру, яку далеко не завжди розділяли.
5. Не важко зрозуміти чому саме простий люд не прагнув змінити язичницьких ідолів на християнські ікони. Примус навряд чи кому сподобається, а саме хрещення Русі було не зовсім добровільним, якщо взяти до уваги текст «Повісті минулих літ» де доволі красномовно йдеться про знищення ідолів, та реакцію народу на це. Князь Володимир, знищивши язичницькі капища примусив народ ввійти у води Дніпра та прийняти хрещення. Чи можна назвати це усвідомленим вибором людей? Звісно ні. Звичайно, за тих давніх часів князь мав об’єднати народ, а віра завжди об’єднувала. За наказом князя на місцях капищ що були зруйновані, ставили церкви, тож ті хто так і не проникся новою вірою могли продовжувати молитися давнім богам, хоча і не відкрито.
В наш час будь яка релігійна течія має право на життя. Україна взагалі досить лояльно ставиться до різних вірувань. Ніхто не переслідує мусульман, іудеїв, язичників чи атеїстів. Кожен має право на вільний вибір кому звертати свої молитви. І нічого дивного в тім, що дехто повертається до прадавніх богів, повертається до природи і прагне воз´єднання з силами первісної стихії. 

© Copyright: Kera, 2015

Регистрационный номер №0270541

от 10 февраля 2015

[Скрыть] Регистрационный номер 0270541 выдан для произведения: Ессе на тему: «ЯЗИЧНИЦТВО ЯК СВІДОМИЙ ВИБІР»
1. Від народження усі ми маємо заздалегідь вирішене питання релігійних переконань. Новонароджена дитина з перших днів свого життя перебуває у оточенні «одновірців», тобто за неї вже все вирішило оточення. Але, дорослішаючи та набуваючи нових знань і досвіду, зокрема і стосовно інших релігійних вірувань, людина може переосмислити своє ставлення до релігії батьків і сім’ї. Віднайти більш близьку та привабливу релігійну течію, підходящу для себе, згідно власних переконань та  принципів. 
Здавалося б християнство одна з найпоширеніших релігій світу (включаючи всі його напрямки: католицизм, православ’я, протестантизм та інші), і одна з найпопулярніших в Україні, але і серед українців простежується певна тенденція до зміни своїх релігійних вподобань. В останні роки дедалі частіше зустрічається інформація (як у пресі так і у мережі Інтернет) про відродження язичницьких вірувань. Створюються громади, що віддають перевагу давнім богам.
2. Досить незвично, що люди які до свідомого віку  виховувалися під впливом християнських вірувань обирають древній релігійний культ.
В чому ж причина подібних вподобань, і чому ж такою привабливою стає старовинна релігія? Напевно, причини такого звернення до стародавніх традицій слід вбачати у досить тісному зв´язку старого і нового. Язичництва і християнства, та у прагненні людей мати вибір - кому і чому поклонятись. Звичайно ж, не можна нене враховувати і своєрідну моду. Адже так популярно у останні роки вирізнятися серед інших – «звичайних» людей. Чи то одягом, чи то зовнішністю, так і віросповіданням. Адже не мало зараз і релігійних сект, і язичницьких та навіть магічних культів. Де люди знаходять однодумців, і всерйоз або граючи «на публіку» проникаються ідеями своєї групи чи громади, та сповідують певний (іноді цілком надуманий) культ.
Та звісно ж, було б надто просто списати  захоплення язичництвом на віяння часу та моди, адже релігійні переконання не формуються в одну мить, і   питання вибору релігії варто розглядати починаючи із найдавніших часів.
3. До дослідження цієї теми прямо чи опосередковано вдавалися і етнографи і письменники. Тому що тема стародавніх вірувань має і художній і містичний зміст. Письменники використовують романтизовані образи божеств та демонів для своїх творів, а дослідники-вчені – спираються на особливості народних обрядів та вірувань проводячи паралелі стосовно особливостей менталітету Українців, та ролі релігії у їх житті та побуті.
Посилання на тему взаємозв’язку сил демонічних, та релігійних вірувань бачимо у творах М. Гоголя («Вій»). Вивчення та обґрунтування вірувань зустрічаємо у  роботах дослідників. Таких як наприклад Галина Лозко, що присвятила темі стародавньої віри багато творів («Правослов» 1995 р., «Коло Свароже» 2004 р., та ін.), та Володимир Шаян в його роботі «Віра предків наших» 1987 року .
4. Будучи українцем не можливо не стикатися зі звичаями та обрядами свого народу, що в своїй основі так чи інакше мають прадавні корені.
За вірою наших предків, небо – це місце, де живуть боги, палата Божа, а зорі – то вікна, в котрі вони виглядають і дивляться на світ, та на людей. Давні слов´яни взагалі поклонялися небу, і молилися до нього. Тому що бачили, що саме з неба йде дощ,  світить сонце. Це містичне місце, де все добре, де живуть боги. Є старовинне прислів’я: «Батьки раді своїй дитині й неба прихилити», що наочно характеризує обожнювання неба, як місця що є найвищою і найкращою винагородою для людини.
Основою духовності буд-якого народу є його світоглядні уявлення, що і проявляються через вірування і повір’я.
На даний момент можна виділити три основні шари світогляду: демонологічний, міфологічний і християнський. Демонологічний пов’язаний із персоніфікацією різних природних явищ, і певних предметів оточуючого світу  яким люди приписували демонічні властивості. І, як не дивно, демонологічний аспект в даний час набуває найбільшої життєздатності. З ним тісно пов’язаний другий напрямок – міфологічний, який містить у собі обожнювання природних стихій, і надання їм образів богів. А система уявлень про богів – міфологія, вже формує ієрархічність, в якій виділяться основні і другорядні божества. З приходом же християнської релігії можна простежити як абсолютизуються нею ці ієрархічні принципи, разом з тим  максимально пристосовуючи стару світоглядну систему під свої потреби, оскільки зруйнувати її так і не вдалося. Надто глибоко укорінені стародавні вірування у свідомості українців. В результаті протиборства (а подекуди симбіозу) ідей вийшло так, що людина і донині несвідомо сповідує всі три віри, і, як наслідок,  дехто цілком свідомо обирає прадавній культ божеств. Бо навіть ті, хто чітко усвідомлює себе приналежним до християнської віри, все одно часто паралельно вірить і у русалок, вампірів (яких слов’яни кличуть упирями), а від стареньких бабусь можна почути розповіді про живих мерців, відьом, привидів, лісовика що мешкає у темному лісі, домовика що є у кожному домі. І при цьому бабуся буде хреститися, та не сумніватися в своїй християнській вірі. 
І в цьому нема нічого дивного, тому що в основі будь-якої сучасної релігії лежить величезний шар архаїчних уявлень.
 Як в давнину, так і до наших днів в Україні  релігія сучасна (християнство) та релігія давня переплітаються у середовищі свят та символіки. Той же різдвяний дідух – символ, що залишився нам від давніх предків (уособлював добробут, багатство та повагу до духів предків), чи Коляда – що також прийшла з дохристиянських часів (богиня неба, та мати сонця) в наш час стали символами Різдва, що є великим християнським святом.   Можна розглядати релігійні вподобання і з точки зору їх простоти та близькості до людини. Наприклад для християнської віри характерні більш жорсткі правила та умовності.  Велика кількість обмежень, засторог та заборон. На тлі чого язичницькі боги виглядають більш лояльними до слабкостей простої людини, тобто ніби більш людяними. Та і  враховуючи язичницький пантеон божеств, кожен може звертатись до свого заступника та оборонця. Не до одного єдиного суворого Бога, а до окремого божества, що виконує тільки ту чи іншу функцію. Як то бог-покровитель урожаю, дощу,  вітру тощо. Звертаючись до такого «галузевого» божества людина точно впевнена до кого звернені її молитви, кому і чому вона приносить жертву (пожертви божествам є розповсюдженою і обов’язковою практикою у язичницьких культах). Та і загалом для звичайної людини простіше зрозуміти заборону конкретну (як то не ходити до лісу в певні дні, чи не вживати в їжу м’ясо деяких тварин), ніж дотримуватись суворо   задекларованих християнських принципів, серед яких найпростіші це заповіді, але в той же час окрім них існує велика кількість обмежень.   До того ж, в язичницьких віруваннях «божків» могло мати навіть окреме селище, так би мовити свій власний оборонець та захисник.
 Звісно, така близькість до народу робить не аби якою привабливою язичницьку релігію. І не дивно, що її наслідувати починають молоді люди, що народилися у вік високих технологій. Справа в тім, що рано чи пізно майже кожен прагнув до тиші і спокою. Чи не тому так подобається нам відпочивати у лісі чи біля річки? Де немає шуму та гамірного натовпу великих міст. А для деяких людей єднання з природою стає свідомим вибором. Іноді першим кроком є навернення до прадавніх вірувань.  Молоді люди, та цілі сім’ї переїжджають до далеких сіл, де навіть інколи і світла немає, не те що інших благ цивілізації. І це стає поштовхом до звернення  до духів предків, давніх божеств. Адже коли ти сам-на сам залишаєшся з землею, і допомоги чекати нізвідкіль, ти прагнеш знайти покровителя, до якого можна звернутися зі своїми проханнями, проблемами. І старі боги стають у нагоді. Бо що може бути простішим, ніж звернутися з проханнями гарного врожаю до Дажбога, чи прохати рясного дощу навесні у небесного громовержця Перуна. Та і життя на відстані від урбанізованого світу приваблює все більше, життя де немає шаленого ритму великого міста з його шумом та забрудненим повітрям.
Варто зазначити, що язичницька віра навіть після прийняття християнства не була втрачена повністю. Свідченням цього є збіги у датах святкування деяких свят давніх слов’ян та християн. Наприклад  одне з найколоритніших та найцікавіших свят літа - Купайла, що збігається за датою святкування з днем святкування народження Івана Хрестителя, християнського святого.  Такі збіги не можуть бути випадковими. Певно, тому що люди не могли так просто відмовитися від прадавньої віри, вони і пристосовували  дні святкування під нову віру, яку далеко не завжди розділяли.
5. Не важко зрозуміти чому саме простий люд не прагнув змінити язичницьких ідолів на християнські ікони. Примус навряд чи кому сподобається, а саме хрещення Русі було не зовсім добровільним, якщо взяти до уваги текст «Повісті минулих літ» де доволі красномовно йдеться про знищення ідолів, та реакцію народу на це. Князь Володимир, знищивши язичницькі капища примусив народ ввійти у води Дніпра та прийняти хрещення. Чи можна назвати це усвідомленим вибором людей? Звісно ні. Звичайно, за тих давніх часів князь мав об’єднати народ, а віра завжди об’єднувала. За наказом князя на місцях капищ що були зруйновані, ставили церкви, тож ті хто так і не проникся новою вірою могли продовжувати молитися давнім богам, хоча і не відкрито.
В наш час будь яка релігійна течія має право на життя. Україна взагалі досить лояльно ставиться до різних вірувань. Ніхто не переслідує мусульман, іудеїв, язичників чи атеїстів. Кожен має право на вільний вибір кому звертати свої молитви. І нічого дивного в тім, що дехто повертається до прадавніх богів, повертається до природи і прагне воз´єднання з силами первісної стихії. 

 

обрывки писем - 1

Иная