Вона обiймала його i гiрко плакала. Тендiтнi жiночi руки закривали лице, що кривилось вiд болю й розчарувань. Щось, так сильно болiло в грудях й просилось на волю, комом в горлi. Та вона не пускала, щосили зжимала долонями лице, а потiм знову обiймала його. Вiн спав. Той сон був таким солодким та мiцним, що напевно, жодне стихiйне явище незмогло би порушити його. Алкоголь та втома бурлили в його молодому тiлi. Вiн не чув i'i' плачу, не бачив слiз, та вона й не хотiла цього, не звикла плакати для когось. А було боляче. Його слова назавжи викарбувались шрамом на i'i' серцi. Сьгоднi вона обiймала його останнiй раз , прощалась з ним. Все вирiшино - у них дороги рiзнi. Вони завжди дивились в рiзнi напрямки та жили кожен своi'м життям, а i'й все хотiлось пройтись з ним однiею стежиною, зрозумiти його. Лише вона в своi'х юних, рожевих мрiях малювала пару. Йому ж було байдуже. Вiн знав, що вона завжди на нього чикатиме , що кинеться в його обiйми при першому ж поклику, тому просто грав на i'i' почуттях. Вона так мало знала про нього, про його життя. Можливо саме це, так причепило i'i' до нього. Байдужiсть, яка мимохiть перетiкала в нiжнiсть. Вона так хотiла прочитати книгу його життя, зазирнути в душу, щоо поквапилась назвати його своi'м. Тепер вона шкодувала про це. Солонi крапельки заливали i'i' юне обличчя. Завтра буде новий день, нова пачка цигарок, новi сльози, i вона змусить свое серце замовкнуты. А сьогоднi... Сьогоднi вона останнiй раз дозволила собi обiймати його сонне тiло, вдихати запах п'янких парфумiв, промовляючи про себе: "Чому... Чому ти не сказав, що одружений?..."
[Скрыть]Регистрационный номер 0067319 выдан для произведения:
Вона обiймала його i гiрко плакала. Тендiтнi жiночi руки закривали лице, що кривилось вiд болю й розчарувань. Щось, так сильно болiло в грудях й просилось на волю, комом в горлi. Та вона не пускала, щосили зжимала долонями лице, а потiм знову обiймала його. Вiн спав. Той сон був таким солодким та мiцним, що напевно, жодне стихiйне явище незмогло би порушити його. Алкоголь та втома бурлили в його молодому тiлi. Вiн не чув i'i' плачу, не бачив слiз, та вона й не хотiла цього, не звикла плакати для когось. А було боляче. Його слова назавжи викарбувались шрамом на i'i' серцi. Сьгоднi вона обiймала його останнiй раз , прощалась з ним. Все вирiшино - у них дороги рiзнi. Вони завжди дивились в рiзнi напрямки та жили кожен своi'м життям, а i'й все хотiлось пройтись з ним однiею стежиною, зрозумiти його. Лише вона в своi'х юних, рожевих мрiях малювала пару. Йому ж було байдуже. Вiн знав, що вона завжди на нього чикатиме , що кинеться в його обiйми при першому ж поклику, тому просто грав на i'i' почуттях. Вона так мало знала про нього, про його життя. Можливо саме це, так причепило i'i' до нього. Байдужiсть, яка мимохiть перетiкала в нiжнiсть. Вона так хотiла прочитати книгу його життя, зазирнути в душу, щоо поквапилась назвати його своi'м. Тепер вона шкодувала про це. Солонi крапельки заливали i'i' юне обличчя. Завтра буде новий день, нова пачка цигарок, новi сльози, i вона змусить свое серце замовкнуты. А сьогоднi... Сьогоднi вона останнiй раз дозволила собi обiймати його сонне тiло, вдихати запах п'янких парфумiв, промовляючи про себе: "Чому... Чому ти не сказав, що одружений?..."