Гірке щастя...

Скоро вiдчиняться дверi пiд'їзду i здалеку покажеться постать дiвчини. Звичайному перехожому буде не пiд силу розгледiти риси її обиччя чи структуру тiла, заглянути їй в душу, та юнаковi, що стоятиме на зупинцi, буде байдуже. Вiн ловитиме на собi її погляд, наче сонячного зайчика, i посмiхатиметься. Вона ж буде сумною. З великої вiдстанi вiн вiдчуе холод в її душi та пустоту в очах, що без ножа краятиме його серце, яке в шаленому ритмi вистукуватиме її iм'я. Ще мить, i вона пiдiйде до ньго, закине за плечi свое довге, чорняве волосся i дозволиь йому себе обiйняти, даруючи декiлька секунд казки. Безлiч емоцiй переповнюватимуть його серце через край, а в головi крутитимуться слова : "Я так тебе кохаю, зрозумiй це..." Потiм вона вiдштовхне його, промовляючи: "досить", i вiн покориться її бажанню. Вони знову гулятимуть мiстом, слухатимуть вiд перехожих, яка ж вини, красива пара, i посмiхатимуться одне одному. Вiн поведе її в парк, чи до моря, покаже прекраснi пейзажi та краевиди, а потiм непомiтно вiзьме за руку, слухаючи її розповiдi. Вона говоритиме без перестану, зупиняючись, щоб насолодитись красою, яку може подарувати лише природа, а потiм продовжуватиме. Вiн не почує навiть i половини зi сказанного. Замрiявшись, вiн зжиматиме її долоню у своiїй, а потiм притисши до себе її хрупке тiло, пересиливши свое хвилювання, уже вкотре намагатиметься поцiлувати її. Вона вирветься з його мiцних обiймiв i наче прудка лань, кинеться тiкати. Наздоганяючи її, вiн проситиме пробачення за свою поведiнку, а потiм падаючи на вколiшки, цiлуватиме їй руки. Вона присяде бiл нього, обвие своїми руками його шию, наче лоза той паркан, i мовчатиме. Вiн знову не зможе збагнути такої поведiнки i благатиме: "пусти мене в свое серце, не проганяй". Потiм з'являться сльози на її очах, але вiн їх не побачить. Вона знову змiнить тему i вони пiдуть далi. Вiн мiцно триматиме її за руку, а вона посмiхатиметься. Юнак купить бутилку її улюбленого мартiнi, i вони вип'ють його разом. Вона триматиме уже цигарку, а не його руку i розказуватиме далi про свої мрiї. Нiч буде зоряною та спокiйною, вiятиме прохолодою. Вони гратимуться, доганятимуть одне одного, наче маленькi дiти. Спиртне допоможе їй не думати про минуле, i вона знову намагатиметься жити далi. Уже не буде так сильно пручатися i подарує йому довгоочiкуваний поцiлунок. Вiн крутитиме її на руках, повторюючи: "Кохаю тебе... Якже я тебе кохаю!" Перехожі дивитимуться на них з посмішкою, радіючи їхньму щастю. А потім... Потім він притисне її до себе так, наче вона єдине що в нього є, та мовчатиме. Щось так сильно здавить йому груди, і зупинеться десь біля горла. Ще довго, ніхно із них не промовить жодного слова. Він буде думати про неї. Здалеку почується чийсь сміх, і це поверне їх в реальність. Вона відійде, підпалюючи цигарку, і вдихне в себе дозу тих ліків від самотності, а на його очах заблистить сльоза. Він підійде до неї, і знову обійме, потім промовить що дуже щасливий в цю мить. Вона  підніме голову і погляне на нього своїми сумними очима, а  потім попросить не проводжати, і повільно піде собі в невідомому напрямку. Він дивитимться їй в слід, а його серце розриватиметься навпіл.  
Спливатимуть години, дні, місяці. Він, неначе той пес, якого прогнав хазяїн, шукатиме її в натовпі, звонитиме, ще не один раз чикатиме на неї під під'їздом, надіючись побачити. Ще не одну ніч його мучатиме безсоння, та ломатиме з середини. Потім вони знову зустрінуться. Все повториться, наче тітри, і кінець буде таким же сумним. Вона не обіцятиме йому нічого і ніколи не буде його, а він житиме з надією, що колись достукаєтся до її серця, розтопить той лід і навчить її знову любити та довіряти людям.