Пагорби (Сергiй Жадан)
На пагорбах, які лежать вночі,
немов забуті на веранді книги,
залишені й розгорнуті наосліп,
на темних пагорбах, з яких стікає синь,
на стовбурах, на золотому листі,
подібному на втомлене лице,
що западає в перші сновидіння,
цей знак відваги,
цей вечірній знак,
який тримає на потоках вітру
пташині зграї, знак, що забиває
дитяче дихання й підштовхує дітей
в застуду ночі, мовлячи: іди,
іди й не бійся! Де твоя відвага?
І ти ступаєш у червневу ніч,
немов заходиш у протічну воду,
ступаєш, простягаючи з пітьми
до мене руку,
стигнеш і ступаєш.
Про що ці книги?
Хто їх розгортав?
хто зчитував суху поверхню шрифту,
за впорядкованістю літер і рядків
пізнаючи очерети й дерева?
Народження, зростання і терпіння,
відлучення, прощання, вигнання –
усе записано в ці річкові ландшафти,
усе занесено до подорожніх схем
у потаємних книгах птахоловів.
Знаходь, відчитуй, і запам’ятовуй:
чекання в листі, пам’ять у камінні,
тривога в чорній польовій траві,
образа, що наснажує дерева,
зневіра, що виповнює грунти,
любов, яка проймає кожен пагорб.
Ступаєш і заточуєшся в ніч,
і відпускаєш течію, ступаєш,
і темрява ступає за тобою.
Пливеш – немов читаєш сторінки
забутих книг, пливеш – немов кохаєш.
Наскільки стане сили і тепла,
наскільки стане кисню у легенях,
вдихай цю ніжність, видихай її,
допоки річище несе і вивертає
свою вологість, й кожен потопельник,
що не доплив, зламався, зупинився,
услід тобі тривожно салютує.
Відчитуй, говори, запам’ятовуй.
Всі книги, всі малюнки й словники.
Всі пагорби, всі річища й дерева.
Твоє нічне тепло. Твоя відвага
Холмы (Сергей Жадан)
На тех холмах, что смотрят сны в ночи,
как на веранде брошенные книги,
раскрытые вслепую в забытьи,
на тех холмах, которые текут,
как будто время - синими ручьями,
и, застывая янтарём в стволах,
устало дремлют на лице Земли,
припомнив всё, что снилось нам сначала,
живёт отвага, как вечерний знак,
который держит на потоках ветра
крик птичьих стай и холодом сбивает
дыханье детское, толкая малышей
в простуду ночи, говоря: иди,
иди не бойся! Где твоя отвага?
И входишь ты в июньский звон ночной,
как будто в свежесть родниковой течи,
и, руку протянув ко мне из тьмы
своих истоков, стынешь и ступаешь.
О чём же книги?
Кто их раскрывал?
Кто считывал сухую мелочь шрифта
за стройными рядами букв и строк,
увидев камыши и дерева?
Рождения, взросления и грусть
прощаний, отлучений и изгнаний -
всё внесено в ландшафты наших рек
и вписано в пути, и дальше - в схемы
и тайны фолиантов птицеловов.
Осталось лишь найти, прочесть, запомнить
всю дрожь в листве,
всю память в сером камне,
обиду, что наполнила деревья,
уныния золу, что съела почву,
и всю любовь, залившую холмы.
Ступаешь и скрываешься в ночи,
и отпускаешь реку, вновь ступаешь,
и темнота крадётся за тобой.
Плывёшь, как будто жизнь свою читаешь -
всё, что забыл, плывёшь - и, словно любишь.
Насколько хватит силы и тепла,
насколько хватит кислорода в лёгких,
вдыхай всю нежность, выдыхай её,
пока несёт река и не скрывает
своих глубин, и каждый утонувший,
что не доплыл, сломался, опустился,
вослед тебе тревожно салютует.
Читай и говори - запоминая
все книги, все рисунки, все слова,
холмы, и родники, и дерева,
тепло, что взял в ночи, твою отвагу.
Помочь сайту
Поздравления
