В кабінет лікаря несміло постукали і в напіввідчинених дверях з’явилася голова.
- Можна? – запитала голова.
- Проходьте… - кивнула лікарка, не перестаючи щось писати.
- Доброго дня, докторе?
- О-о-х, - глибоко зітхнула. - І для кого ж оце він добрий? – не піднімаючи голови, відповіла лікарка.
- Ну-у-у… - протяг пацієнт, - так прийнято…
- Ото хіба що… Прийнято… не прийнято… А хіба може бути прийнято, щоб оце посеред літа, коли всі нормальні люди на морі… А в мене ви сьогодні двадцятий? – все ще щось занотовуючи, проречила жінка. – Он, наш головний… вгадайте де?
- Та звідки ж мені… - здивувався хворий.
- Ото ж бо… На Гоа! – значуще тицьнула пальцем вгору. – Це вам не місцева калюжа з каналізацією… - на мить затихла, а потім. – Хоча, я й на наше море згодна.
- Докторе, можна сісти? – тримаючись за поперек, запитав чоловік.
- Присідайте… Ви хто? – не відриваючись від писанини, зморено поцікавилася лікарка.
- Бу… Бушкін, – невпевнено прорік пацієнт.
- Пупушкін? – перепитала і до себе – Пупушкін-Кукушкін…
- Ні, Бу-ушкін, - протягнув хворий.
- Та ладно! – не повірила лікарка. – АеС?
- Що Аес? – не зрозумів чоловік.
- Ви сказали Пушкін! А я запитала – АеС? Алєксандр Сєргєєвіч?
- До чого тут Пушкін?
- Ой, молодий чоловіче-е-е…
- Спасибі вам за…
- А де ж ваші бакенбарди?
- Які бакенбарди?
- Ну ви ж Пушкін Аес? Отой « Я памятник себе воздвиг…»
- Та ні! Я Бушкін. Бу-у-у-ушкін. Іван Михайлович
Все ще не відриваючись від паперів, лікарка вслух зробила глибокий висновок: «Щось сьогодні з жартами не те… Мабуть магнітні бурі» і продовжила:
- На що жалуєтесь?
- Та-а-а, біда в мене, - нерішуче почав чоловік.
- Ха, теж мені біда! В мене відпустка в грудні, ото біда!.. Так! Значить у вас депресія. Вам треба більше позитиву. У вас щось траплялося останнім часом радісне?
- Радісне? – Задумався, а потім з настроєм, - так-так, у сусіда синок- придурок розбив нового джипа! Гарно так розбив! Назовсім! В металлолом! А ще у кума здохла корова…
- Ну-у-у, значить у вас щось інше.
- Та ось, поперек стрельнув… і нога болить… Тут болить, а тут не чую… - показує, мацає.
- Яка нога болить?
- Ось ця. Вона ж потовщала.
- А може, то у вас друга схудла?
- Та ні, Микола трактором переїхав оцю. А ще отут болить. – хапається за поперек.
Лікарка все ще заклопотана справами.
- То у вас аппендицит… Гроші є?
- Та є… Я ж фермерую…
- Будемо різати…
- Так у мене той… Нема аппендициту. Ще в школі його…
Лікарка на мить перестала писати.
- Ага, скажіть, що у вас і жінки нема… - і до себе, – «фермерую».
- Немає жінки… Була колись городська. В селі важко жити… А в мене хазяйство, земля.
- І що, все сам та сам? Ото ви, мабуть, і застудилися. Нежить. Ось я вам випишу ліки… будете закапувати в носа тричі на день. – Щось швидко написала і тицьнула цидулку під ніс чоловіку. - Тримайте.
Чоловік роздивляється, щось читає.
- Шановна, ви мені й справочку заразом випишіть, що я малахольний. Бо хто куплятиме ліки від соплів за 300 грн… Я ж кажу – в мене тут болить, -показує на поперек, - і ногу не відчуваю.
Лікарка знову заклопотана паперами.
- Ну, добре-добре… поторкайте ногу…
- Чию?
- О-о-ох! Та чию хочете… -
Хворий боязко протяг руку до жіночого коліна. Та, аж підскочила від несподіванки і вдарила по руці чоловіка.
- Ви що собі дозволяєте? Ви думаєте, якщо я одінока, то можна й руки розпускати?
- То ви ж самі сказали, що чию хочете… Приємніше ж вашу ногу мацати, бо в мене тут болить, а там не чую.
- От, нахал! Як ви взнали, що я одінока?
- Та-а я…
- Ще на шо жалуєтеся?
- Та-а, запор у мене…- зніяковіло протягнув хворий.
Лікарка знову занурилась в папери.
- Ох! А ви думаєте, шо в мене «Мерседес»? В мене «Москвич»… І на морі я давно не була! - наголосила на останнім слові жінка. І додала стиха: «Хоча б на день-два вирватися».
- Так я можу вас підвезти, в мене тітка живе під Одесою. Там такі місця! Якраз на вихідні і планував поїхати, допомогти з ремонтом флігеля.
Лікарка підняла голову і зацікавлено подивилася на пацієнта.
- А що там за ремонт, Іване Михайловичу?- подобрішала. - А може перейдемо на «ти»?.. Ваню. До речі, мене звати Лариса Миколаївна. Можна просто – Лара.
- Та-а, - знітився чоловік, - дрібниці… – Махнув рукою.- Двері поправити, та шпалєри поклеїти.
- Так я ж дуже гарно клею шпалєри! Мене навіть знайомі просять. Я дуже гарно клею шпалєри!!! – Торкнулася руки чоловіка і з надією наголосила жінка. – Оце ж зовсім нещодавно кумам клеїла на кухні, а в тому місяці у доньки кухню… теж клеїла. А ще я вмію вареники ліпити, смачний борщ і узвар варити. Ти любиш борщ?
Чоловік здивовано протягнув
- Люблю-ю-ю.
- Ну, що їдемо? – запитала порпаючись у сумці. – Та де ж він?.. О! В мене й купальник є! – дістає і показує чоловіку. І далі з запалом продовжує. – Ну, поїхали вже! – Підхопилася, тягнучи хворого за руку, - ну, давай-давай, де твій трактор? Я согласна і на тракторі!
Виходять.
12.06.2016р.
Помочь сайту
Поздравления
