Сон Йосифа

Вірш подається під редакцією Анни Креславської

Дванадцять синів Яків мав,

Одного ж з них облюбував,

Йосифа для радості,                                             

Що народився в старості,                                         

Йосиф жив в сім’ї  найліпше,

І мав з добра всього найбільше.    

Одного ж разу всіх зізвав

І свій сон їм розказав.

Каже:  послухайте, прошу,

Я свій сон вам розкажу,

Що мені приснилося

І в що перетворилося.

Отож, сплю - сниться мені,

На все  Божа воля,

Всі ми в’яжемо снопи,

Та й посеред поля.

Аж підвівся тут мій сніп,

Тай стоїть, ваші ж тоді

Снопи кругом поспинались,

Та й перед моїм посхилялись.

Тоді й кажуть йому брати:

Чи ж направду царем ти

Будеш понад нами

Старшими братами?.

Ще й другий сон йому приснився,

Він і ним їм похвалився.

І про все, що було там,

Розповів своїм братам.

Каже: Снився мені знов,

Ще один незвичний сон,

Що сонце, місяць і зірки

Мені вклонилися, таки.

Те, що сказав братам своїм,

Те й батькові це оповів.

А батько насварив його:

«Що то за сон, чи ж буде то

Справді,- прийдемо всі ми:

Я і мати, і брати,

Щоб уклонитися тобі

Аж до самої землі».

Брати не могли видужати,

Стали йому завидувати.

Яків на те має своє,

Запам’ятав собі все те.