ти та,хто збуджує ще заспану уяву

Ти  та,хто  збуджує  ще  заспану  уяву,
Фарбує  будні  сонячним  теплом.
Перлинa,  взята  в  золоту  оправу,
Твій  образ  тканий  медом  і  вином.

Наївна,  як  дитя,звабливa,  наче  кішка,
Народжена  вогнем  для  вищої  мети.
І  в  мить,коли  підводишся  із  ліжка,
За  честь  вважають  лілії  цвісти.

Цей  вірш  –тобі!
Хоч  слово  не  всесильне,
Ти,янголе,надії  не  втрачай.
Всміхнись  мені!
Змахни  натхненно  крильми!
Я  руку  подаю  тобі-
Тримай  не  відпускай.