Вона повільно піднялася з лавочки, ковтнула ту грудку, що давила їй горло, та посміхаючись з тією наївною гордістю, що притаманна далеко не кожній дівчині, промовила: “Нехай буде, так! Прощавай!”Потім, не підводячи очей, повернулась до нього спиною, та попрямувала вперед.
Він, одягнув навушника, в яких дзвінко лунав його улюблений трек та пішов в іншу сторону не озираючись. Йому так хотілося наздогнати цю тендітну, незалежну дівчину, та притиснувши до себе, благати не йти. Він мріяв зламати її гордість наче суху гілку верби, що мимоволі торкалась його плеча, та це було не легко. Йому не вистачило терпіння, вогню, а може забракло сміливості розтопити той лід, її серце, що на його думку здавалось холодніше айсбергу. Він здався, зламався сам, не видержав байдужості, яку вона так демонструвала. На його очах блискотіли сльози., а кулаки рвались вперед до щонайближчої стінки, щоб з'єднатись уже не вперше. Але.... Він продовжував йти вперед, стримуючи свої емоції.
Вона ж вибрала інший напрямок. Незвично для себе, озирнулась назад, лише один раз, ріжучи йому спину своїм благаючим поглядом. Але ж... Він був так близько й так далеко. Так впевнено розчинявся в натовпі байдужих людей. Вона знову оглянулась. Знову... Знову...Це так було не схоже на неї. Маленьке сердечко шалено вистукувало щось в грудях, а ноги почали підкошуватись, наче в якогось пияки. “Спокійно!, - повторювала вона про себе, - Спокійно! Все мине. Забудеш! Ти ж — горда!”
Все даремно. Вона не могла себе заспокоїти. Серце кричало щось зовсім протилежне, просило повернути його... Ще мить, і його постать загубиться за горизонтом, назавжди. Більше за все, їй хотілося кинутись в його теплі обійми, наче маленькому курчаті, сховатись під крило до матері, де так спокійно, надійно... Вона мріяла ненаситно цілувати його ніжні губи, та прошепотіти таке бажане для нього “Люблю”...
Незважаючи на той біль, що краяв їй серце, вона залишалась стояти на місці, проводжаючи його поглядом наче останню маршрутку. Вона ж — горда!
Неважливо, що уже за декілька хвилин, вона бігтиме десь лісом, кричатиме не своїм голосом, ридатиме, та валятиметься від душевного болю на сирій землі.... Благатиме Бога, простити цю помилку. Даремно! Вона ж ніколи не напише, не скаже йому про свої почуття, не принизить себе перед ним, навіть в ім'я їхнього кохання. Вона ж — горда!
Уже не важливо, що він на весь світ кричав, як сильно кохає її.... не важливо, що вона була для нього повітрям... Уже не важливо!Немає значення, що він обіцяв розтопити той лід в її серці. Усе уже не має значення...
Мине час. Промайнуть роки. Вони ще довго вдивлятимуться в натовп, шукаючи там одне одного, наділятимуться що хтось з них зробить той клятий, перший крок....
Усім керує час! Нові знайомства, нові емоції, враження, все це мінятиме їх, та вони ніколи не зможуть забути минуле. Він завжди, не задумуючись, учитиме своїх дівчат бути нею, а вона шукатиме в хлопцях частинку його, порівнюючи їх з ним... Тисячі раз вони прокручуватимуть в голові ту останню зустріч, шкодуючи що не боролися за своє кохання. Їм бракуватиме одне одного та ніхто так і не зробить того першого кроку.
Гордість!
Помочь сайту
Поздравления
