О, сколько видит, знает Небо! -
Бросает молнии, гремит, -
Предупреждает всех, но слепо,
До смерти, человек грешит…
-------------------------------------
Так вот, - жил-был себе на свете
С богатым кладом мести, зла,
Мужик, коварный, - "ставил сети",
На всех и, - сказка «проросла".
Одни твердили он китаец,
Другие спор вели, что наш, -
Так этот, вот, неандерталец,
Ходил на службу в «Ералаш».
Был не богат он и не старец,
Но о себе безмерно мнил, -
Пил пиво, лопал щи да смалец
Ел ненасытно, - сук любил.
Его хозяин – пан вельможный,
(Пусть взял бы черт его мечты!)
Купил ловца он в день тревожный,
Чтоб птиц ловил, - щипал хвосты...
Увидев яркую вдруг птицу
Расфантазировался пан,
Аж прихватило поясницу, -
Мечтал, - как скрасит свой тюрбан!
А птица песней день встречала, -
Кормила маленьких птенцов,
Летать учила их, - не знала,
Что в мире много злых стрельцов,
Что он давно жесток, завистлив...
Увы, - ну, а какой «раздрай»
Задумал наш герой, замыслил, -
Заслужит чем, путёвку в рай?
Встал на рассвете он, взял стрелы,
Уселся в лодку, бусурман, -
От весел волны шелестели,
Будили пепельный туман.
А птица - в гнездышке дремала,
Не уловила, что беда,
Была так близко, - поджидала,
Но, в Боженьки план свой, всегда!
Злодей гнал лодку, что есть силы, -
Держал на остров он свой путь, -
Где птицы миг красы ловили, -
Водицы захотел глотнуть...
Лишь зачерпнул – в лице сменился! –
Ему, - невиданной красы
Попалась рыбка! - Всполошился,
Запрыгал в лодке, сукин сын, -
Внезапно, как-то, подскользнулся,
Упал, - барахтался, ругнулся, -
Ушел под воду... захлебнулся...
Несет река загадки, тайны, -
Природно гладит островец...
Мысль, образ сказки не случайны, -
Кто суть поймал, тот – молодец
(на украинском языке, оригинал)
О, скільки бачить Небо, знає, –
Зітхає, інколи гримить, -
Так, мабуть, всіх попереджає...
До смерті, кожен з нас, грішить.
-----------------------------
Так от, - не так давно на світі,
Зі скарбом хитрості та зла,
Бридкий жив дядько, - «ставив сіті»
На всіх і казка «проросла». -
Одні казали, - він китаєць,
А інші стверджували, – наш.
Отож, оцей неандерталець,
Ходив на службу в «Ералаш».
Себе багатим бачив, снив, -
Грів пиво, пив та смалець їв
ЖадІбно, виключно із псів,
Бо сук, він, бачите, любив...
Його господар, пан шляхетний,
(Хай заберуть його чорти!) –
Купив ловця цього відверто,
Щоб птахам відривав хвости. -
Барвистого пера пташину
Нагледів, якось, можній пан
І мріяв сім раз на годину,
Як скрасить пір»ячком тюрбан...
А птаха обрій свій кохала, -
Жила вона на острівці,
Вітала співом день, - не знала,
Що в світі безліч злих стрільців. –
Що чвар він сповнений, насильства,
Нещастя, болю та, - стривай,
А що ж, продажний, там замислив, -
Заслужить він путівку в рай?
Ще до світанку встав, взяв стріли,
У човен скочив бусурман, -
Від весел хвилі шелестіли,
Будили надгустий туман.
А пташка спала у гніздечку,
Не відчуваючи біди,
Яка була вже недалечко, -
Та у Богів план свій, завжди!
Гнав човен, наш герой, щосили, -
Спішив дістатися туди,
Де мить краси птахи ловили, -
Схотілося ковтнуть води...
Лише черпнув, - в лиці змінився, -
У руки рибка золота,
Йому попалась! - Підхопився,
Він різко, - човен захитавсь. -
Той підсковзнувся, заточився,
Упав, - заборсався й за мить,
Пішов під воду... захлинувся...
А річка хвилями біжить.
Несе глибокі таємниці
Та обвиває острівець, -
А хто читав мої рядки, ці,
Їх суть впіймав, той – молодець!
Помочь сайту
Поздравления
класс!
