Незнакомка

                      А.Блок

Увечері над ресторанами
Спиняється повітря рух,
І править вигуками п`яними
Весни згубний і тлінний дух.

А вдалині, над пилом вуличним,
За смутною нудьгою дач,
Ледь золотиться крендель в булочній,
І чується дитячий плач.

І кожен вечір, за шлагбаумами,
Заламуючи котелки,
Серед канав гуляють з дамами
Дотепники-холостяки.

Над озером скрегочуть кочети,
Жіночий роздається виск,
А угорі, не заморочений,
Байдуже викривився диск.

І кожен вечір відображений
У склянці друг єдиний мій,
Як я, терпким напоєм вражений
У приголомшенні німім.

А побіля сусідніх столиків
Лакеї заспані стирчать,
І пияки з очима кроликів
«In vino veritas!» кричать.

І кожен вечір, в час зурочений
(Чи то наснилося мені?),
Дівочий стан, в шовки заточений,
В туманнім мариться вікні.

Пропливши вільно поміж п`яними,
Без супроводження, одна,
Духами пишучи й туманами,
Вона сідає до вікна.

Повір'ями дмухають древніми
Її пружні тугі шовки,
Пір’їни капелюха темнії
І вузькість ніжної руки.

Одвічні тайни мені вручені,
Чиєсь світило надано,
І, мов би струмами колючими,
Душа просякнута вином.

І наче чарами закований,
Вдивляюся в її вуаль,
І бачу берег зачарований
І чарівну далеку даль.

І пір’я капелюха модного
Гойдає мозок в напівсні,
І очі синьою безоднею
Цвітуть в безкраїй далині.

В моїй душі скарби заховано,
І ключ довірено мені.
Ти праве, п`яне посміховисько,
Я знаю: істина – в вині.