*** из Сергея Жадана

2 августа 2015 - Мира Славная

*** (Сергiй Жадан)
Коли вона остигає, ніби вогонь,

коли вона уповільнюється, мов ріка,

тиша торкається її скронь

і кожної літери на кінчику її язика.

І коли не стає слів,

і мова обриває нитку свою,

голос її стає подібним до полів,

з яких зняли золото врожаю.

Теплий натомлений грунт

ще відчуває в собі тяглість рослин,

і коріння має солодкавість отрут,

і має минущість хвилин.

І десь там – між холодом і теплом,

між тяглістю каменю й рухом води

завмирає і лишається тлом

усе, що потрапляє сюди.

Все переходить на темноту,

все спресовується в пил,

переплавляючись на тишу, на німоту,

набираючись терпіння й сил.

Ітоді знову надходить час,

коли все прокидається й повстає,

наповнюючи рухом все нараз,

озвучуючи усе, що є.

І знову родяться врожаї,

знову лаштуються жнива,

і тиша запалюється в горлі її

і перетворюється на слова.

Тоді голос її починає рости,

рветься вгору, мов гіркі часники,

корінням торкаючись німоти,

листям вростаючи у словники

*** (Сергей Жадан)

Когда она остывает золой костра,

когда она замедляется, как река,

ночная тишь в деревах забывает страх,

касается пеплом губ и стучит в висках.

И если мой старый пульс обрывает нить,

и слов не хватает сердцем его связать,

то голос её стернёй остаётся гнить

в полях, по которым никто не придёт назад.

Остынет почва, измученная травой,

под осень отяжелев переменой лет,

а корни несут ей яд, и он слаще всего,

и в нём мимолётность всех минут на земле.

И где-то там – между холодом и теплом,

недвижностью берегов и теченьем вод,

застыв, обретает вечность мирское зло,

а, значит, добро в нём копится и живёт.

Свет переходит в тьму, спрессовавшись в пыль,

серую и немую, как шум толпы.

И вдруг наступает время, когда листва

вновь прорывает темень, и дерева

снова цветут, и птицы поют, и звук

музыкой жизни в мир возвращает свет,

и на свету рождают поля траву,

в плевелах лжи родится зерном Завет.

Тогда начинает голос её расти,

рваться из пепла горечью чеснока…

Темень ночная так же рождает стих,

жаль, что ослепла саваном ткань листка.

Регистрационный номер №0301290

от 2 августа 2015

[Скрыть] Регистрационный номер 0301290 выдан для произведения: *** (Сергiй Жадан)
Коли вона остигає, ніби вогонь,

коли вона уповільнюється, мов ріка,

тиша торкається її скронь

і кожної літери на кінчику її язика.

І коли не стає слів,

і мова обриває нитку свою,

голос її стає подібним до полів,

з яких зняли золото врожаю.

Теплий натомлений грунт

ще відчуває в собі тяглість рослин,

і коріння має солодкавість отрут,

і має минущість хвилин.

І десь там – між холодом і теплом,

між тяглістю каменю й рухом води

завмирає і лишається тлом

усе, що потрапляє сюди.

Все переходить на темноту,

все спресовується в пил,

переплавляючись на тишу, на німоту,

набираючись терпіння й сил.

Ітоді знову надходить час,

коли все прокидається й повстає,

наповнюючи рухом все нараз,

озвучуючи усе, що є.

І знову родяться врожаї,

знову лаштуються жнива,

і тиша запалюється в горлі її

і перетворюється на слова.

Тоді голос її починає рости,

рветься вгору, мов гіркі часники,

корінням торкаючись німоти,

листям вростаючи у словники

*** (Сергей Жадан)

Когда она остывает золой костра,

когда она замедляется, как река,

ночная тишь в деревах забывает страх,

касается пеплом губ и стучит в висках.

И если мой старый пульс обрывает нить,

и слов не хватает сердцем его связать,

то голос её стернёй остаётся гнить

в полях, по которым никто не придёт назад.

Остынет почва, измученная травой,

под осень отяжелев переменой лет,

а корни несут ей яд, и он слаще всего,

и в нём мимолётность всех минут на земле.

И где-то там – между холодом и теплом,

недвижностью берегов и теченьем вод,

застыв, обретает вечность мирское зло,

а, значит, добро в нём копится и живёт.

Свет переходит в тьму, спрессовавшись в пыль,

серую и немую, как шум толпы.

И вдруг наступает время, когда листва

вновь прорывает темень, и дерева

снова цветут, и птицы поют, и звук

музыкой жизни в мир возвращает свет,

и на свету рождают поля траву,

в плевелах лжи родится зерном Завет.

Тогда начинает голос её расти,

рваться из пепла горечью чеснока…

Темень ночная так же рождает стих,

жаль, что ослепла саваном ткань листка.

не Гамлет

Рейтинг: 0 677 просмотров

Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!