Коли сонце сяде за обрій

20 мая 2013 - Ганка Гличка
article137490.jpg

Коли  Сонце вже  сяде  за  обрій, - 
Вечір  барви  розсіє   свої,
Заблукає у співі  мелодій, -
Дрібний  сум  віджене  від   землі...

 

Зачарує  собою,  природно, -

Розхвилює красою він серце

І  запахне, замріє,   бездонно, -

Вітром лагідним ледь сколихнеться.

 

Дихне квітами вечір затишно, -

Повінчає ромашки у полі, -

Обцілує світ зорями ніжно

Й у  чиїсь  заблукає  він  долі...

 

Зітхне  глибоко  і   озирнеться

На  життєві  шляхи у цій  днині , -

Зашепоче  до ночі,   озветься
Тай  засне на  своїй він вербині...

© Copyright: Ганка Гличка, 2013

Регистрационный номер №0137490

от 20 мая 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0137490 выдан для произведения:

Коли  Сонце  сяде  за  обрій  
Вечір  барви  розсіє   свої, -
Розсиплеться співом  мелодій, -
Дрібний  сум  віджене  від   землі...

 

Зачарує  собою,  природно, -

Розхвилює зірницями серце, -

І  запахне, замріє,   бездонно, -

Вітерцем обвіє, сколихнеться.

 

Вечір гами  кохання звирує, -

Повінчає ромашки у полі, -

Діамантами зір обцілує,  -

У  чиїсь  заблукає  він  долі...

 

До  ніченьки   ніжно   озветься

І   поважно   поклониться  їй,  -

Дня  відгуком  він  обів"ється

Та  й  засне,  -  на  вербині  своїй...

 
Рейтинг: +1 916 просмотров
Комментарии (4)
Владимир Проскуров # 21 мая 2013 в 12:04 0
ВОДА ТАЙГОВА

Рябуча гладь озер тайгових
Промінням сонця виграє,
У них дзеркально віддає
Обряд зірок, неначе нових.

Ондатра наша водяна
Своєю шубою багата,
Під очеретом її хата,
Блищить, як кірка льодяна.

Бобер-хитрун собі звів греблю,
Де Газимур в Аргунь впадає,
Озера рідко він долає,
Налим річний, дума, втереблю…

Зелений рак (клешня могутня)
Впіймав озерку молоденьку,
В засаді виждав потихеньку,
Стара натура, звісно, путня.

В підступних намірах лисиця
В кущах засіла, як годиться,
Качиний виводок, не диво,
Її приманює звабливо.

На водопій косулів стадо
Стрімкий привів сюди вожак,
Він знав вовків і злих собак,
Тайга врятує косуль радо.

Очкастій чаплі – урожай,
Болотним жабам нема спасу,
А довгоногій що – лиш лáсуй,
Болотний простір птасі – рай.

Амурський полоз, добрий малий,
Він – не змія, зі смертю квит,
Та для мишей – ще той бандит,
Ворог бичкам дійсно лукавий.

Там, де тайгова є вода,
Буйне життя пізнать не трудно,
Живеться вільно і безлюдно,
Тайга, як доля молода…

Січень 2013 року, Київ.
Ганка Гличка # 21 мая 2013 в 14:04 0
ЩИРО ДЯКУЮ ВАМ, Володимире, за ЧУДОВИЙ, ПОЕТИЧНИЙ ОБРАЗ МАТІНКИ-ПРИРОДИ! supersmile


З ПОВАГОЮ buket2
Лилия Вернер # 19 декабря 2013 в 20:58 0
rose Так гарно описати вечір, та захід сонечка можливо лише українською мовою... Дуже сподобалося.
Ганка Гличка # 20 декабря 2013 в 11:21 0
Щиро дякую Вам, Лілечко. Приємно!

Вважаю, що у мене є чимало чудових віршів, написаних українською мовою та добрих слів від українців не відчула, бо, як кажуть вони, я зрадила українську мову з тих пір, як почала писати вірші російською...

Мені подобається ПАРНАС! Тут немає такого! Тут можна писати, як тобі зручніше... на любій мові - аби змістовно... дуже сумно, що Україна розділена на захід і схід...

Спасибі Вам, ще раз. З наступаючим 2014 роком!