Над зіллям, затаївшись, відьма ворожила,
На щастя, долю, злагоду, любов.
Здіймалась в небо, молода пташина,
А в серці гаряче палала кров.
Наворожу я пошепки на воду,
Жива вода хай сили мені дасть,
Панує хай омріяна свобода,
Допоки мій вогонь життя не згас.
Хай в лісі я, немов тварина дика,
Але жива, і лісу не чужа,
Він захищає аж до скону віку,
Живе багаття та жива іскра.
Я - жінка. Але "Відьма, - кажуть люди. -
І звідки сила вам така дана?".
Гіркі слова пробачимо, забудем,
Самі для себе творимо дива.
Я - жінка? Відьма? То вже як вам треба.
Комусь - кохана, а комусь - чужа.
Хтось з відьмою злітає аж до неба,
А хтось із жінкою повзе вперед вужа
Я хоть и украинец, но говорю на суржике, а большей частью по-русски, потому читать неудобно, не воспринимаю должным образом. Извиняюсь. Но доверяю, и думаю, что стих хороший, раз у Вас столько номинаций было раньше, просто так они не случаются.
Помочь сайту
Поздравления
Спасибо)
