Прости, великий Чорноволе

5 ноября 2013 - Александр Приймак
article167964.jpg

                                               Лесь Прима



Прости, великий Чорноволе,

Що ми тебе не вберегли,

Ми Україні дали волю,

Життя і долю – не змогли;

 

Манкурти, нехристі, чужинці

Для себе грошики кують,

 і діточкам, коханкам, жінці

місця тепленькі роздають;

 

Та ще й глузують: ми не знаєм,

Як виживає сей народ,

Народ голодний вимирає,

Вони ж свій водять хоровод;

 

Пан В*ячеслав і був той Данко, -

Хоч легендарний та живий,

Кохав Вкраїну, наче жінку,

Та інші плани плекав Вій:

 

Вони зійшлися в чистім полі –

Тепер у збіжжі – обабіч,

Він сам хотів такої долі:

Мов зірка він летів в ту ніч;

 

Він був Художник – з тих, що справа,

Так жив!.. – захоплювало дух:

Пророком буть – невдячна справа, -

Та не собі ж, бо він був – РУХ!..

 

Так він живий був: помилявся,

Переживав, - колись аж млів, -

Коли на РУХ хтось зазіхався –

Не так, як Батько то хотів;

 

Хотіли й хочуть ще багато

(Бо РУХ – не тільки знак життя),

До них ще б розум та завзяття,

Та вміння власне – каяття:

 

Оце би люди оцінили,

І все простили, - як йому:

Десятки тисяч голосили,

Його ховаючи труну:

 

-        На кого ж ти…, - волала жінка, -

Кидаєш?!.. – Ти ж не так хотів…

І квітів холм, - мов гурт сніжинок

В «Тарасів березень» злетів;

 

Ми водночас осиротіли, -

Так що ж тепер – усім в труну?

Вкраїну вовкам оголтілим,

Хитрим лисицям, що Він пнув?!..

 

Віл одинокий в чистім полі –

Чи Ти шукаєш край Землі?

Прости, - Тебе не вберегли,

А Ти шукаєш всім нам волі?!..

……

Вогні досвітні в чистім полі –

Благослови нас, Чорний Воле!

 

Ред. 2002
(уривки)

 

© Copyright: Александр Приймак, 2013

Регистрационный номер №0167964

от 5 ноября 2013

[Скрыть] Регистрационный номер 0167964 выдан для произведения:

                                               Лесь Прима



Прости, великий Чорноволе,

Що ми тебе не вберегли,

Ми Україні дали волю,

Життя і долю – не змогли;

 

Манкурти, нехристі, чужинці

Для себе грошики кують,

 і діточкам, коханкам, жінці

місця тепленькі роздають;

 

Та ще й глузують: ми не знаєм,

Як виживає сей народ,

Народ голодний вимирає,

Вони ж свій водять хоровод;

 

Пан В*ячеслав і був той Данко, -

Хоч легендарний та живий,

Кохав Вкраїну, наче жінку,

Та інші плани плекав Вій:

 

Вони зійшлися в чистім полі –

Тепер у збіжжі – обабіч,

Він сам хотів такої долі:

Мов зірка він летів в ту ніч;

 

Він був Художник – з тих, що справа,

Так жив!.. – захоплювало дух:

Пророком буть – невдячна справа, -

Та не собі ж, бо він був – РУХ!..

 

Так він живий був: помилявся,

Переживав, - колись аж млів, -

Коли на РУХ хтось зазіхався –

Не так, як Батько то хотів;

 

Хотіли й хочуть ще багато

(Бо РУХ – не тільки знак життя),

До них ще б розум та завзяття,

Та вміння власне – каяття:

 

Оце би люди оцінили,

І все простили, - як йому:

Десятки тисяч голосили,

Його ховаючи труну:

 

-        На кого ж ти…, - волала жінка, -

Кидаєш?!.. – Ти ж не так хотів…

І квітів холм, - мов гурт сніжинок

В «Тарасів березень» злетів;

 

Ми водночас осиротіли, -

Так що ж тепер – усім в труну?

Вкраїну вовкам оголтілим,

Хитрим лисицям, що Він пнув?!..

 

Віл одинокий в чистім полі –

Чи Ти шукаєш край Землі?

Прости, - Тебе не вберегли,

А Ти шукаєш всім нам волі?!..

……

Вогні досвітні в чистім полі –

Благослови нас, Чорний Воле!

 

Ред. 2002
(уривки)

 

 
Рейтинг: 0 543 просмотра
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!