Прости, великий Чорноволе
Лесь Прима
Прости, великий Чорноволе,
Що ми тебе не вберегли,
Ми Україні дали волю,
Життя і долю – не змогли;
Манкурти, нехристі, чужинці
Для себе грошики кують,
і діточкам, коханкам, жінці
місця тепленькі роздають;
Та ще й глузують: ми не знаєм,
Як виживає сей народ,
Народ голодний вимирає,
Вони ж свій водять хоровод;
…
Пан В*ячеслав і був той Данко, -
Хоч легендарний та живий,
Кохав Вкраїну, наче жінку,
Та інші плани плекав Вій:
Вони зійшлися в чистім полі –
Тепер у збіжжі – обабіч,
Він сам хотів такої долі:
Мов зірка він летів в ту ніч;
Він був Художник – з тих, що справа,
Так жив!.. – захоплювало дух:
Пророком буть – невдячна справа, -
Та не собі ж, бо він був – РУХ!..
Так він живий був: помилявся,
Переживав, - колись аж млів, -
Коли на РУХ хтось зазіхався –
Не так, як Батько то хотів;
Хотіли й хочуть ще багато
(Бо РУХ – не тільки знак життя),
До них ще б розум та завзяття,
Та вміння власне – каяття:
Оце би люди оцінили,
І все простили, - як йому:
Десятки тисяч голосили,
Його ховаючи труну:
- На кого ж ти…, - волала жінка, -
Кидаєш?!.. – Ти ж не так хотів…
І квітів холм, - мов гурт сніжинок
В «Тарасів березень» злетів;
Ми водночас осиротіли, -
Так що ж тепер – усім в труну?
Вкраїну вовкам оголтілим,
Хитрим лисицям, що Він пнув?!..
Віл одинокий в чистім полі –
Чи Ти шукаєш край Землі?
Прости, - Тебе не вберегли,
А Ти шукаєш всім нам волі?!..
……
Вогні досвітні в чистім полі –
Благослови нас, Чорний Воле!
Ред. 2002
(уривки)
Лесь Прима
Прости, великий Чорноволе,
Що ми тебе не вберегли,
Ми Україні дали волю,
Життя і долю – не змогли;
Манкурти, нехристі, чужинці
Для себе грошики кують,
і діточкам, коханкам, жінці
місця тепленькі роздають;
Та ще й глузують: ми не знаєм,
Як виживає сей народ,
Народ голодний вимирає,
Вони ж свій водять хоровод;
…
Пан В*ячеслав і був той Данко, -
Хоч легендарний та живий,
Кохав Вкраїну, наче жінку,
Та інші плани плекав Вій:
Вони зійшлися в чистім полі –
Тепер у збіжжі – обабіч,
Він сам хотів такої долі:
Мов зірка він летів в ту ніч;
Він був Художник – з тих, що справа,
Так жив!.. – захоплювало дух:
Пророком буть – невдячна справа, -
Та не собі ж, бо він був – РУХ!..
Так він живий був: помилявся,
Переживав, - колись аж млів, -
Коли на РУХ хтось зазіхався –
Не так, як Батько то хотів;
Хотіли й хочуть ще багато
(Бо РУХ – не тільки знак життя),
До них ще б розум та завзяття,
Та вміння власне – каяття:
Оце би люди оцінили,
І все простили, - як йому:
Десятки тисяч голосили,
Його ховаючи труну:
- На кого ж ти…, - волала жінка, -
Кидаєш?!.. – Ти ж не так хотів…
І квітів холм, - мов гурт сніжинок
В «Тарасів березень» злетів;
Ми водночас осиротіли, -
Так що ж тепер – усім в труну?
Вкраїну вовкам оголтілим,
Хитрим лисицям, що Він пнув?!..
Віл одинокий в чистім полі –
Чи Ти шукаєш край Землі?
Прости, - Тебе не вберегли,
А Ти шукаєш всім нам волі?!..
……
Вогні досвітні в чистім полі –
Благослови нас, Чорний Воле!
Ред. 2002
(уривки)
Нет комментариев. Ваш будет первым!