Лазарева субота

[Скрыть] Регистрационный номер 0208289 выдан для произведения: Був один недужий Лазар, З села Витанії, Брат любимих двох сестер, Марти і Марії. Ось його сестри послали До Христа й так сповіщали: Господи, у добрий час Просимо прийди до нас. Бо той, що любиш ти, слабує, Не живе, світом нудьгує. Почувши це, Ісус промовив: - Бог наш нам знак приготовив. Недуга ця, ні, не на смерть, А на славу Божу, Щоб Лазар хворий вмер й воскрес, Щоб Син прославився у ньому. Ходімо всі тепер до нього, До приятеля не живого, Щоб ви всі бачити могли Й нове зерно віри знайшли. Тома, на прізвисько Близнюк, Невірства образ, тут як тут: - Ходімо й ми ближче до смерті, Щоб разом з ним і нам умерти. Прибувши, застає Ісус Його чотириденним. З Єрусалиму друзі тут,- Всі плачуть за померлим. Марта почувши, що Ісус Прийшов і з ним ще кілька душ, Притьмом до нього метнулась, Заговоривши, так звернулась: - Господи, якби ти був, Мій брат не помер би. Та, знаю, що б ти забагнув, Бог дасть тобі до потреби. Ісус у відповідь: - Твій брат Воскресне! Знаю, каже йому Марта, Те воскресіння ще чекать, Бо ж воно не прийде завтра. Ісус до неї: - Ось є я – Воскресіння і життя! Той, хто в мане вірує, Навіть вмерши, житиме. Чи ж віриш ти тому? - Так, Господи, - каже йому. Вірую, ти Божий Син. Який гряде в світі один! Те сказавши, пішла Марта, І покликала сестру. Тай пошепки до неї каже: - Маріє, кинь свою журбу. До нас добро йде ближче й ближче, Учитель прийшов, тебе кличе. Та ж схопилась, втерла сльози, Прибігла та й впала у ноги. - Боже, щоб ти поспішив, То мій брат не вмер би, - жив. Всі плакали. Сказав Ісус: - Нехай мене туди ведуть, Де поклали ви його, Лазаря любимого. Тай з людьми прийшов до гробу, Що камінь був на ньому. Ісус звелів: - Відкотіть камінь! Марта каже: - Вже відгонить. Четвертий бо вже день настав. Ісус: - Хіба я не казав, Що коли віруєш, побачиш Славу Божу, все завдячиш. Народ Ісусів наказ вволив, А Він звів очі в гору й мовив: - Отче, тебе закликаю, До справи, що вчинити маю! І на весь голос, як з труби: «Лазарю, вийди сюди!!!» І мертвий вийшов з свого гробу, Мав бо страшну дуже подобу. Замотаний весь в полотні, Ще й хусткою на голові. Тоді Ісус сказав: «Мовчіть, Розв яжіть його й пустіть, Нехай ходить. Люди ж тії, Що були в Марти і Марії, Увірували в нього, Спасителя свого. Однак деякі пішли Старшим все оповіли. І зібралися тоді, Простих людей учителі, Первосвященики пихаті Та фарисеї, злом багаті. І радилися вони там: «Що з дивом цим робити нам? Той чоловік все нове вводить, Силу чудес між людей робить. Якщо так лишимо його, Між нами незвичайного. То всі увірують у нього І зроблять з нього царя свого. Ісус же з обережності І від своєї вченності, Своє на свій розум поклав І серед них не проживав. А звідти подався в безпеку, В околицю неподалеку Пустині, в місто Єфраїм І готував там тайну їм.