|
ЗАПИСКИ МЕРТВОГО СОЛДАТА Мене зітнуло в сорок п’ятім, Травневих днів я не досяг, Пішов із дому в році клятім, Аби не впав радянський стяг. Мені за тридцять вже не буде, Мій вік лиш Вічністю живе, Я обіцяю, рідний люде, Що мій онук вас позове. Наллє «наркомівських» у склянку, За мою душу фронтову, Тож пом’янете спозаранку, Бо я лиш в пам’яті живу. Підуть мої однополчани, Їх зовсім мало зосталось, Дожалюють воєнні рани… Та поки є, можливо, хтось. В ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ – КАШІ В ЧАНІ Цим сивочолим роздадуть… ВОНИ – ПОВИННІ БУТИ ЗНАНІ – ВІДВОЮВАЛИ Ж ВАМ МАЙБУТЬ!!! А я хоч там, на тому світі, Та мислю наче ще живий, Державою ви не зігріті, Цей світ для вас якийсь кривий. Ну як же так – солдат ізгоєм?! Це ж наш ГЕРОЙСЬКИЙ ФРОНТОВИК! Він брав міста і села з боєм, Від куль ховатися не звик!.. Та що казать? Ганьба та й годі, Сльоза непрохана зрина, Одна лиш істина в народі – Будь проклята ота війна! Пробачте, ФРОНТОВІ СОЛДАТИ, Стріляють в спину вам «свої», А відсіч ви не в силах дати, Тож зловживають холуї. Та ви були і є ГЕРОЇ! Достойні вищих нагород, Нема, жаль, правдоньки простої В немилосердних цих заброд. Та мужньо стоїте, як треба, Не продаєте ордени, Хоча у коштах є потреба – Відзнаки не на те дани. Цю ГОРДІСТЬ вашу – не відняти, Та відбирають силоміць… Тож захисти, Вітчизно-мати! Продемонструй злостивцям міць!.. Мені, здається, пощастило – Раніше вбитий наповал, Передовою йшов – не тилом, Під смертоносний втрапив вал. Даруй, старенький побратиме, Що так сутужно виживать, Якщо і далі все так йтиме – Погубить вас чиновна рать… Пропала грань – її украли, Легше в нас мертвим чи живим? Зазнались наші чинодрали, Немає спасу фронтовим… Обідно гнить в сирій землиці, Я що – за цих вельмож поліг?! Аби знущались людці ниці, Вас не пускали й на поріг?! Мій орден Слави – розтоптали, Десь за валюту продали, То не цинічні це вандали?! Вони з якої кагали?! Сухар ділили ми в окопі І самокрутку на кількох… Щоб їм офшори дать в Європі, А кожен з вас щоб жив як лох?! Як гірко бачить ветерана, Що Перемогу всім приніс! А ви йому – кусок банана? Тицьнули дулею під ніс?! Перемогли ви ПЕРЕМОЖЦІВ? Державні діють так мужі? Фронтовиків втопили б в ложці? То вони ж – НАШІ, не чужі! І згадувать мене не треба, Мені відміряла все смерть, На вас я дивлюся із Неба І сумом сповнююся вщерть. Бо бачу хамську насолоду, Де мерседеси і порше… Вам добре в будь-яку погоду, А хочете покраще ще. Вошей солдатських ви не знали, Смертельних не було атак… Вам ближчі ресторанні зали, Розкошувати на дурняк… Повинен зараз тут додати, Що кожен з нас не знав тоді, Що ці вандальні супостати В житейській кинуть вас біді. Украли ВАШУ ПЕРЕМОГУ, Гіркі дістались ВАМ плоди, В останню вирушай дорогу? У безвість тихо й мовчки йди?! Присвячую живим і мертвим Свої віршовані рядки, Як фронт пройшли – то все ми стерпим, Свого доб’ємося таки! Я – не вразливий, бо убитий, Мені тут кривдно за живих, Хто із життям іще не квити, Безжально б’ють кого під дих… На цвинтар викинуть ГЕРОЇВ, Спровадять воїнство туди, Віку ніхто ж ще не потроїв, Залишаться лише сліди. Смертю хоробрих впав на фронті, Не здавсь на милість ворогам! На Європейськім горизонті Братські могили тут і там… Без почестей нас поховали, Війна закінчилась давно, Та не для того, щоб вандали Скидали нас на саме дно. Настане час, як кажуть в пісні, Піде останній фронтовик, Тож каяття будуть запізні, Без хитромудрих заковик. Я в битві кулею прошитий, Видно, така моя судьба, А ВЕТЕРАН ТОБОЮ вбитий, Не ясно нині це хіба?! Поршем розчавлений й офшором, І дерошкурним ПДВ, Так обдирати вам не сором?! Ви ж губите усе живе! Хай ветеран йде старцювати, А вам пошикувать аби?! Не скажеш, що «серця із вати», Бо вам ніщо діди й баби… Та ті, що вижили фашисти, Вкрай подивовані не раз, Як приїжджають, як туристи, – До них нема таких образ! Солдату в світі – шана й дяка, А в нас, чомусь, все навпаки – Його стусає погань всяка, Знущаються якісь ділки… І лжеісторики кусючі Навиворіт війну «шкребуть», Рвуть правду сущу на «онучі» І перекручують всю суть… Поліг в Берліні я за сина, На смерть начхать було свою, Вона на фронті – не єдина, Лягали сотнями в бою… В країні ТИ піднявсь могутній, СОЛДАТ І ПАМ’ЯТЬ розміняв На бакс чужинський всемогутній, Честь ветеранську розім’яв… Мене – СОЛДАТА ПЕРЕМОГИ, На муки вічні ТИ прирік, «СС-ХОЛУЯМ» кинув в ноги, Аби лиш гіршало щорік… Та дідько з ним, дай перебути Тим, що судилося ще жить, У Потойбіччі нема скрути – Живим же тяжко у цю мить! І ПЕРЕМОГА, І СВОБОДА – Ці поняття для нас – СВЯТІ, Найвище щастя й нагорода У ветеранському житті! Не чіпай честь фронтовика! Історія це не прощає, ПОБАЧИШ – вирветься ріка! Бо гніву море вже безкрає. Хоча мені, знаю, не жити, Давно впокоєний лежу, Та мене двічі – не убити, Більш не відправить за межу… До смерті снитися вам буду, Не думайте мене жаліть, Не РАЙ, А ПЕКЛО ВАМ ЗДОБУДУ, Щоб не уникли лихоліть… Жалість принижує солдата, Не можу бачити без сліз, Що доля ВОЇНА – заклята, Бо БЮРОКРАТ у неї вліз. Вони, зі скромності своєї, У вас не просять зайвини, Хоч трішки їм послабте шлеї, Зі стану виведіть війни. ІСТОРІЮ КРОМСАТЬ НЕГОЖЕ, Дайте спокійно їм дожить, Є ПРОВИДІННЯ, кажуть, Боже, Щоб Неба бачити блакить. Що їм дала ТВОЯ «свобода»? До зубожіння довела. Валютно-ринкова «погода» Різко погіршила діла. Хочте спровадити в могилу, До мене швидше «підселить»?! Комфортно вам живеться й мило, Душа за них в вас не болить?! Щороку в переможне свято Фатально згадуєте нас, Обіцянок у вас – багато, Дать забуваєте весь час! Як опустили народ мій! За вас пішов я бить фашиста, Святе марать ніхто не смій! Всміхнеться доля промениста… ВИ ворога в мій дім впустили, Обдерли ветеранів геть, За гречку йдете до могили? Вже животієте ледь-ледь… Жирують в нас політикани – Хіба я впав в бою за це?! Скидайте рабські вже аркани! Столиця квітне хай, сільце… Я ні за чим і не жалію, Хоча нас влада й продала, П’єте якусь там «бакалію», На свято сир є, камбала… Плече плечем слід підпирати, А вам до цього не звикать, Мажорні кинуть вас «пірати», Від них яка вам благодать?! В останній бій ще раз підемо, Хоч ветеранський стрій зрідів, І ЧЕСТЬ, І СЛАВУ повернемо Батьків геройських і дідів… Нащадкам вірю я достойним, Яких тиранам не зламать, Дадуть лад ранам невигойним, Жила щоб ветеранська рать! Очистять землю нашу рідну, Тоді впокоюсь назавжди, Як ПАМ’ЯТЬ БУДУ МАТИ ГІДНУ, А зараз що – лежи і жди! ЦЕ ВАМ, НАЩАДКИ, НЕ БРАВАДА – ЗАПИСКИ МЕРТВОГО СОЛДАТА.
|