Гроза

Гроза злякала сонну ніч, -

Пускала вогнянисті стріли,

На землю,  із небесних пліч

І силу грому... Одуріла...

Дощем періщила із хмар

Ще й дужий підняла скрізь вітер,

Що нищив геть усе  підряд,  -

Байдужий до земного цвіту...

Тамуючи   страх, подив   люди

Згадали винно про свій гріх, -

Налякані  всі силою  природи,

Благали Небо  спасти   їх.

Молитву,  -  щиро й жалібно,  вуста

Шептали  боязко,  в тривозі...

За мить, затихла буря та,

Лишивши лихо на дорозі...