Дві вдовині лепти

В Єрусалимі біля храму

Скарбничка для грошей стояла,

Й кожна людина туди клала

Богові за те, що Він

З Єгипту по пустині вів,

Що манну з неба посилав

І нею їх в житті тримав.

Ці гроші йшли на Божий Храм

І на життя священикам,

Та на храмову оздобу

Єдиному у світі Богу.

Ісус любив спостерігати

Хто, як і скільки мав давати.

Учні з ним також були,

Свої пожертви принесли.

Напередодні  Боже свято,

Заможні кидали багато.

Своє кидали й бідняки,

Щонайдрібніші мідяки.

Ось підійшла бідна вдовиця

І все зробила, як годиться,

Вкинувши теж для пожертви,

Свої дві, останні лепти.

Серцевідець, Ісус, вчитель,

Людського духу повелитель,

Це спостеріг, підсумував

І так своїх учнів навчав:

«Істинно кажу вам, що

Ось ця вдова вкинула до

Скарбоні від всіх саме більше,

Зробивши це щонайщиріше.

Усі бо, що сюди прийшли,

Свої пожертви принесли,

Як дар Божий до скарбнички

Із своєї, із надвишки.

Вона ж з убозтва, все що мала,

Все Богові туди поклала.

І цей дар є щонайліпший,

Богові щонаймиліший.»