Чудо віршування!

(авторський переклад мого вірша) Поезія гірчить, як терпка кава, Поширюючи ароматний трУнок, Для декого приємний та цікавий, Як перший та останній поцілунок. Ті аромати здатні спрямувати Поетів та поеток до єднання, Злітаються, приходять, поспішають, Не для підношень і не для визнання. Один прийшов, дивіться, що за мода, Та він забув, мабуть, перевдягтися, А, може, то є внутрішня свобода, А може, й досі грається в дитинство. Як фраєр, другий, весь в аксесуарах, Що не погано для пенсіонера, Вірші свої читає в кулуарах, До кави завжди він бере еклери. А третій..., придивіться, це ж дівиця, Вона не завжди біла та пухнаста, Її характер - ялинкова глиця, І в цьому також є ефект контрасту. Чиясь душа, неначе легка птаха, А хтось тримає камінь у кишені, А у партері сміх, їм не до Баха, Сміються з жартів, наче навіжені. Поети, наче зірочки й планети, Гарячі, променисті та яскраві, Вони складають вірші та сонети Із присмаком кохання, суму, кави. Злітаються, приходять, поспішають, Не для підношень і не для визнання, Я бачила як крила виростають, Коли стається чудо віршування! --------- (оригинал) Поэзия горчит, как кофе терпкий, Она распространяется в пространствах, На аромат поэты и поэтки Приходят с им присущим постоянством. Явился первый, только что за мода, Да он забыл с утра переодеться, Ему присуща личная свобода, А, может, до сих пор играет в детство. Второй, как фраер, весь в аксессуарах, Не тщательно подобраны размеры, Стихи свои читает в кулуарах, И к кофе он всегда берёт эклеры. А третий..., да ведь это же девИца, Увлечена поэзией так страстно, Что в зеркала лишь изредка глядится, Тем замечательней эффект контраста. А чья это душа легка, как птица, Но кто-то вынул из кармана камень, В партере смех - там собрались шутницы, Чьи души не состарились с годами. Поэты, словно звезды и планеты, Оригинальны, холодны, гарЯчи, Вкушают кофе, слушают сонеты, Но иногда чубучат и чудачат. Пытаются писать стихи натужно, О том, о сём, чем жили, как любили, А кто-то спросит: для чего им нужно, Ответ простой - чтоб души воспарили!

© Copyright: Оксана Небесная (Гамза), 2023

Регистрационный номер №0519132

от 29 июля 2023

[Скрыть] Регистрационный номер 0519132 выдан для произведения: (авторський переклад мого вірша) Поезія гірчить, як терпка кава, Поширюючи ароматний трУнок, Для декого приємний та цікавий, Як перший та останній поцілунок. Ті аромати здатні спрямувати Поетів та поеток до єднання, Злітаються, приходять, поспішають, Не для підношень і не для визнання. Один прийшов, дивіться, що за мода, Та він забув, мабуть, перевдягтися, А, може, то є внутрішня свобода, А може, й досі грається в дитинство. Як фраєр, другий, весь в аксесуарах, Що не погано для пенсіонера, Вірші свої читає в кулуарах, До кави завжди він бере еклери. А третій..., придивіться, це ж дівиця, Вона не завжди біла та пухнаста, Її характер - ялинкова глиця, І в цьому також є ефект контрасту. Чиясь душа, неначе легка птаха, А хтось тримає камінь у кишені, А у партері сміх, їм не до Баха, Сміються з жартів, наче навіжені. Поети, наче зірочки й планети, Гарячі, променисті та яскраві, Вони складають вірші та сонети Із присмаком кохання, суму, кави. Злітаються, приходять, поспішають, Не для підношень і не для визнання, Я бачила як крила виростають, Коли стається чудо віршування! --------- (оригинал) Поэзия горчит, как кофе терпкий, Она распространяется в пространствах, На аромат поэты и поэтки Приходят с им присущим постоянством. Явился первый, только что за мода, Да он забыл с утра переодеться, Ему присуща личная свобода, А, может, до сих пор играет в детство. Второй, как фраер, весь в аксессуарах, Не тщательно подобраны размеры, Стихи свои читает в кулуарах, И к кофе он всегда берёт эклеры. А третий..., да ведь это же девИца, Увлечена поэзией так страстно, Что в зеркала лишь изредка глядится, Тем замечательней эффект контраста. А чья это душа легка, как птица, Но кто-то вынул из кармана камень, В партере смех - там собрались шутницы, Чьи души не состарились с годами. Поэты, словно звезды и планеты, Оригинальны, холодны, гарЯчи, Вкушают кофе, слушают сонеты, Но иногда чубучат и чудачат. Пытаются писать стихи натужно, О том, о сём, чем жили, как любили, А кто-то спросит: для чего им нужно, Ответ простой - чтоб души воспарили!

 

И пусть!