В будинку закінчились вікна

В  будинку  закінчились  вікна,
Хоча  у  мене  ще  залишились  слова,
Я  світло  віддаю:«Бери!На!»
Сама  ж  у  сутінках  ховаюсь,як  сова.


Вночі  не  сплю-Тебе  усе  чекаю,
Лечу  до  міста  зазирнути  у  шибки.
За  однією-наливають  чаю,
За  іншою-біда  спинається  дибки.


Крізь  п’яту  й  двадцять  сьому
Аромат  домашнього  затИшку
Так  ллється  щиро,наче  пісня  навесні.
Та  не  позаздрити  ось  цьому
чоловіку
Зі  зболеною  долею  у  ліжку-
Її  він  проклинає  навіть  уві  сні.

Я-вище:шибка  сто  десята
Завішена  прокуреним  наївно-жовтим  тлом.
Убік-маленькі  янголята
Казковий  світ    побудували  в  кухні  під  столом.

Ще  кількасот  незгаданих  віконниць,
 Ще  сім  мільйонів  крихт  невдалого  життя.
Гарем  знеславлених  неволею  наложниць-
Це  всі  думки  мої  й  до  Тебе  почуття.


Надія  гасне  тихо-
У  вікні  останнім  не  бачу  рис  Твоїх,
Вони  згубились  ,мабуть,серед  днів.
О,лихо,лихо,лихо
Повільно  тануть  рештки  крил  моїх
У  мерві  сліз,людей,нікчемно-кислих  слів