А
скільки зараз кинутих дітей…
А скільки зараз кинутих дітей,
Які нікому зовсім не потрібні,
Для котрих кожен із людей
Стає за мить настільки рідним?!
У цих дітей немає тата й неньки,
Вони не знають, що таке сім`я.
Хоча ці діти зовсім ще маленькі,
Вони вже зрозуміли, що життя
Не завжди безтурботне і щасливе.
Не розраховують вони вже на
підтримку.
Життя ще часто може бути сірим,
Як стіни у кімнаті дитбудинку.
Ці діти більш за все на світі
мріють
Не про одежу, не про модний
телефон.
Почути вони мріють голос рідний,
Що розповість їм казку перед
сном.
Відчути мамину любов
безмежну,
І дотик ніжної, ласкавої руки.
Й слова турботливі: «Будь
обережним,
Коли дорогу треба перейти!»
Вони так часто, дивлячись в
вікно,
Чекають, що до них батьки
прийдуть.
Не подивившись навіть ні на що,
Додому їх з собою заберуть.
Але ніхто не прийде вже до них.
Вони залишились одні на цілім
світі.
І помирає в цих серцях малих
Надія, що давала стимул жити.
На жаль, не кожного турбує те,
Що такі діти є, і їх немало.
Як хочеться, щоб зрозуміла це
У будь-якій країні кожна мама.
Багато зараз кинутих дітей,
Які нікому зовсім не потрібні.
Я закликаю душі всіх людей:
«Не кидайте! Це ж ваші діти
рідні!»
(январь 2012г.)
[Скрыть]
Регистрационный номер 0180948 выдан для произведения:
А
скільки зараз кинутих дітей…
А скільки зараз кинутих дітей,
Які нікому зовсім не потрібні,
Для котрих кожен із людей
Стає за мить настільки рідним?!
У цих дітей немає тата й неньки,
Вони не знають, що таке сім`я.
Хоча ці діти зовсім ще маленькі,
Вони вже зрозуміли, що життя
Не завжди безтурботне і щасливе.
Не розраховують вони вже на
підтримку.
Життя ще часто може бути сірим,
Як стіни у кімнаті дитбудинку.
Ці діти більш за все на світі
мріють
Не про одежу, не про модний
телефон.
Почути вони мріють голос рідний,
Що розповість їм казку перед
сном.
Відчути мамину любов
безмежну,
І дотик ніжної, ласкавої руки.
Й слова турботливі: «Будь
обережним,
Коли дорогу треба перейти!»
Вони так часто, дивлячись в
вікно,
Чекають, що до них батьки
прийдуть.
Не подивившись навіть ні на що,
Додому їх з собою заберуть.
Але ніхто не прийде вже до них.
Вони залишились одні на цілім
світі.
І помирає в цих серцях малих
Надія, що давала стимул жити.
На жаль, не кожного турбує те,
Що такі діти є, і їх немало.
Як хочеться, щоб зрозуміла це
У будь-якій країні кожна мама.
Багато зараз кинутих дітей,
Які нікому зовсім не потрібні.
Я закликаю душі всіх людей:
«Не кидайте! Це ж ваші діти
рідні!»
(январь 2012г.)