"Не плачте,
мамо! Не сумуйте,
рідна!
Не кличте
мене з Петриком
до себе.
Залишились одна
на світі... бідна...
Благально руки
тягнете до неба.
Немає щастя...
день за днем
тривоги
І думи
вас обсіли невеселі.
Щось в
вузлику зібрали у
дорогу...
Думки полинули...
а ви одна
в оселі...”
Лелечкою в
світи б десь
полетіла,
Синів обох
знайти святі могили.
Стара шинель
давно уже зотліла,
Що тіло
сина старшого накрила.
Біліють кісточки
в міжгір'ї темнім,
А біле
тіло хижаки склювали.
Неначе в
склепі тут при
світлі деннім...
Печеру кажани
облюбували.
"О, Господи!
Моє дитя кохане!
Чому один
ти досі на
чужині?
З ущелини
хто кісточки дістане?”
Сумує вітер
над загиблим й
нині...
"А Петрик
поруч... зовсім, мамо,
близько-
На півдорозі
з Файзабада до
Герата.
До "духів”
злих він підійшов
заблизько
І зовсім
поруч розірвалася граната.
Не плачте,
мамо! Ми в
світах далеких,
В чужій
країні з братом
заблукали...
Погляньте вгору
- полетів лелека.
Це ваш
синок, якого так
чекали.
Пробачте, нене, я
не маю сили
Здійнятися, як
він, високо в
небо.
Забувши втому,
звестися на крила.
Полинути, мій
Господи, до тебе!
Така вже
доля... не дано
пізнати
Обом нам
щастя... грішні, мамо, грішні.
А вам
синів з дороги
виглядати
І сльози
лити гіркі та
невтішні.”
"Як важко,
діти, довгими ночами
В полоні
дум блукати невеселих.
У мріях
бути там в
Афгані з вами
В холодних, темних,
кам'яних оселях.
Я стільки
років Господа благала,
Щоб в
небі зорі засвітив
щасливі.
За обрій
темний зорі ті
упали-
Потішилися долі
дві зрадливі.
Думки, мов
птахи, полетіли в гори...
Внизу -
Баграм, Полі-Хумрі в тумані.
Ніколи не
втішалась чужим горем,
Не насміхалася... не
заздрю й нині.
У серці
рана досі кровоточить...
Де взяти
сили долі не
скоритись?”
Матусі сльози
заливають очі...
Упала на
коліна помолитись.
Помочь сайту
Поздравления
