В пору красочного лета, мы любви ловили вдох, -
Заблудились в тех полатях, где высокий цвел горох.
Шаловливо он стелился, нас умело заплетал, -
Был он тайной, о которой я да мой попутчик знал...
Мир делил любовь и множил, - с нами каялся, грешил, -
А когда сбежало лето - все туманом раскрошил, -
Рисовал о нас картины и сюжеты вёл, как мог!
Говорил, - любовь пропала, лишь отцвел густой горох....
Спорить я о том не стану, - лета красного следы
Замела зима снегами, спрятав где-то подо льды, -
А то поле, а то поле, - что цвело у наших ног,
Иногда в мой сон вплетает тот чарующий горох...
(і, те ж саме - українською мовою)
В дивовижну пору літа ми блукали скрізь, удвох, -
Опинились у тім полі, де високий цвів горох!
Пустотливо він стелився, нас уміло заплітав, -
Був він тайною, яку лиш я та мій попутник знав...
Світ ділив любов і множив, - з нами каявся, грішив,
А коли сховалось літо - все туманом розкришив, -
Малював картини сміхом, вів сюжети про нас двох, -
Говорив, - любов пропала, - лиш відцвів густий горох...
Суперечити - не буду, – літа, дивного, сліди
Замела зима снігами, закувала у льоди, -
А те поле, а те поле, що так звабило нас двох,
Часом, сон мій заплітає у чарівний той горох...
[Скрыть]
Регистрационный номер 0124024 выдан для произведения:
В пору красочного лета, мы любви ловили вдох, -
Заблудились в тех полатях, где высокий цвел горох.
Шаловливо он стелился, нас умело заплетал, -
Был он тайной, о которой я да мой попутчик знал...
Мир делил любовь и множил, - с нами каялся, грешил, -
А когда сбежало лето - все туманом раскрошил, -
Рисовал картины смехом, вел сюжет о нас, как мог!
Говорил, - любовь пропала, лишь отцвел густой горох....
О том спорить я не стану, - лета красного следы
Замела зима снегами, спрятав где-то подо льды, -
А то поле, а то поле, - что цвело у наших ног,
Иногда в мой сон вплетает тот чарующий горох...
(і, те ж саме - українською мовою)
В дивовижну пору літа ми блукали скрізь, удвох, -
Опинились у тім полі, де високий цвів горох!
Пустотливо він стелився, нас уміло заплітав, -
Був він тайною, яку лиш я та мій попутник знав...
Світ ділив любов і множив, - з нами каявся, грішив,
А коли сховалось літо - все туманом розкришив, -
Малював картини сміхом, вів сюжети про нас двох, -
Говорив, - любов пропала, - лиш відцвів густий горох...
Суперечити - не буду, – літа, дивного, сліди
Замела зима снігами, закувала у льоди, -
А те поле, а те поле, що так звабило нас двох,
Часом, сон мій заплітає у чарівний той горох...