По мотивам лирики Лины Костенко
Не надо класть мне руку на плечо.
То в танце мог бы ты себе позволить.
Доверие не родилось ещё.
А мы с тобой приятели, не более.
Доверью нужно время - ночи, дни.
Оно предпочитает даже муку.
И расстоянья любит, и разлуку.
Будь очень осторожен - не вспугни.
В садах, где льются песни соловьёв,
Оно зверьком пугливым притаится.
Весь тот спектакль давно ему не нов -
Быть на мякине пойманным боится.
Души метель, обида и печаль!
Но без него так плохо человеку.
Не торопи, не надо, как ни жаль.
Само придёт - останется навеки.
===================================
Оригинал:
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра - звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку,
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов'їв,
він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
і цей спектакль йому вже не прем'єра.
Душі людської туго і тайго!
Це граний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
Ліна Костенко
[Скрыть]
Регистрационный номер 0016951 выдан для произведения:
По мотивам лирики Лины Костенко
Не надо класть мне руку на плечо.
То в танце мог бы ты себе позволить.
Доверие не родилось ещё.
А мы с тобой приятели, не более.
Доверью нужно время - ночи, дни.
Оно предпочитает даже муку.
И расстоянья любит, и разлуку.
Будь очень осторожен - не вспугни.
В садах, где льются песни соловьёв,
Оно зверьком пугливым притаится.
Весь тот спектакль давно ему не нов -
Быть на мякине пойманным боится.
Души метель, обида и печаль!
Но без него так плохо человеку.
Не торопи, не надо, как ни жаль.
Само придёт - останется навеки.
===================================
Оригинал:
Не треба класти руку на плече.
Цей рух доречний, може, тільки в танці.
Довіра - звір полоханий, втече.
Він любить тиху паморозь дистанцій.
Він любить час. Хвилини. Дні. Роки.
Він дивний звір, він любить навіть муку.
Він любить навіть відстань і розлуку,
Але не любить на плечі руки.
У цих садах, в сонатах солов'їв,
він чує тихі кроки браконьєра.
Він пастки жде від погляду, від слів,
і цей спектакль йому вже не прем'єра.
Душі людської туго і тайго!
Це граний звір, без нього зле живеться.
Але не треба кликати його.
Він прийде сам і вже не відсахнеться.
Ліна Костенко