Балада про кохання (переклад "Ромашкового Поля")

Коли Землю вкриває ніч темним плащем,
Тихо плине душа, в світлій тузі по волі,
В далечінь, де сріблястим зірковим дощем
Полокає ромашки в безкрайньому полі,
Де відкриті бажання щасливим зіркам,
Що сльозами небес обернулися в роси,
Де назустріч своїм заповітним думкам
Йшли вихрастий хлопчак і дівчатко курносе.
.
Свято вірили діти долаючи путь,
Що навік їх з'єднала обіймами доля,
Що яскраві їх мрії роки не торкнуть,
Що їх зірка горить в білосніжному полі.
Зашарів небокрай, в димку обрій застлав,
І здіймалась зоря неквапливо й поважно.
І хлопчина з любов'ю дівчині віддав
Своє серце з букетом квітучих ромашок.
.
Причаївся туман у затоках ріки,
Та, хвилюючись, листям тремтіла калина
В мить коли несміливо торкнулись щоки,
Чи то промені сонця, чи губи дівчини.
Посміхнулась зоря, наче знала — любов
Понесе крізь роки цей чарівний світанок,
У ромашковом полі зустрінуться знов
Дві душі, відшукав свою зірку кохання.