Пейзажі пам'яті...Я М А ...
4 февраля 2014 -
Валентин Носик
В па'мяті, немов перед очима,
Та мала хатинка край села,
Де колись зростали ми малими,
І счаслива доля там жила.
У дворі тоді була криниця,
Та води ми з неї не пили,
Бо солона там була водиця,
Лиш корови й звірі тим жили.
Недалечко річка протікає,
І солончаки в городах там,
Тож криницю тут не кожен має,
Цю печаль залишимо вікам.
А ходили люди на толоку,
Там криниця-де вода жива.
Знали радість, а іще мороку,
Бо не всякий мав не те права.
Журавель стояв біля криниці,
Деревяний був- то все скрипів.
Зазирав криниці у зіницю,
Та частенько з неї воду пив.
Приїзжали люди із далека,
І давай терзати журавля.
Та було- ламалася "лелека",
"Чужаки" тікали з відтілля.
А місцеві правили ту "птаху",
Бо питної ніде було взять.
Та "чужинці"знову бідалаху,
Приїзжали з діжами ламать.
Тож були і сльози і прокльони,
Ті слова не варто повторять.
Та було і ми малі в пасльонах,
Також говорили щось про "мать".
Річка не широка, не глибока,
Для людей негожа та вода.
І текла вона не із далека,
І десь утікала в нікуда.
Вулиця тяглася під горою,
А вірніш у "ЯМІ" ми жили.
Та на гору дралися ходою,
І слова там всякії були.
А село і гарне та безлике,
Згадували люди в сто чортів.
Правда, клуб-красивий і великий,
Забавляв одних чоловіків.
Більш за все, збирались випивохи,
Гульбаї, та в карти брехуни.
Інші не "показували й ока",
Та не "протирали там штани".
То вже як Сільраду в нас забрали,
Стало і село занепадать.
"ГОЛОВИ" багато-таки крали,
А давали мало, твою мать.
Люди розбігались-розїзжались,
Молоді лишали те село,
А батьки у "ЯМІ" залишались.
Тож таке не снилось. Так було...
03.02.2014. 04.49. квн.
Рейтинг: 0
390 просмотров
Комментарии (0)
Нет комментариев. Ваш будет первым!
