Д В І....Т О П О Л І.

 Дві тополі дві долі,на межі біля тину,

Шепотілись поволі,про майбутне, про днину.

Їх на згадку ростили, ніжні руки роками,

Їх плекали любили, бо дитини не знали.

Розійшлися дві долі, ніби вітер і жито,

Одна грає на волі, другій мрію убито,

Жінка в світі зазнала, від кохання не волю,

Тож дитину згубила, бо зріклась ніби болю.

Промайнуло життя, і пішло за водою,

Та прийшло каяття, та біда за бідою,

Обіймала тополі, та на землю присіла,

А піднятись на волю, вона вже не зуміла.

Білим пухом укрились, білі коси старої,

Той пішла до могили, до землиці сирої,

Шепотілись тополі,потихеньку скрипіли,

Розповісти про долю, людям так і не сміли....

2012.